Русальні та петрівчані пісні

Опис жанрів русальної та петрівчаної пісні

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних з “зеленими святами” чи “клечальною неділею” (кінець травня — початок червня). Самі епітети “зелений”, “клечальний” вказують на особливість цього свята — вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людиноподібними духами, які знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще “русальний”, або “мавський”, чи “навій” тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися в селі.

Віра в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, виявилась досить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися легенди, балади, перекази, й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), віли й самовіли, русалки – стрункі, зеленоокі й русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття – водити танки, а побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати в свої ігрища і залоскочувати до смерті, через що русалок ще звали іноді “лоскотухами” чи “лоскотарками”. Проти них були й відомі обереги – деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили й втікали.

Замаюючи хати й подвір ‘я, водячи з піснями по селу прикрашену зеленню дівчину — “тополю”, завиваючи і розвиваючи “берізку”, наші предки вшановували рослинний світ і своїх прародичів у ньому. Ще й досі в деяких українських селах на Поліссі в останній день зелених свят “випроваджують русалок із села” — дівчата й жінки у віночках, узявшись попід руки, утворюють щільний ряд, перегороджуючи вулицю, і простуючи нею в напрямі лісу, поля чи водоймища під спів: “Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не ходили, да наших дівочок не ловили…”. Вважається, що віночки, кинуті на город, сприяють збільшенню врожаю — це одне з реліктовтх вірувань у силу магічного впливу на сили природи.

Пісні русального циклу — ліричні, повні радості буття, вони славлять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров’я. Героїні пісень — дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: “Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки — ой луги ж мої всі зелені!”

Повір’я про русалок та про чудесне перетворення дівчини оживають у Шевченкових поемах “Причинна”, “Утоплена”, “Тополя”. Образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної були навіяні Лесі Українці (“Лісова пісня”) народними русальними піснями. Ці ж пісні лягли в основу “Травневої ночі чи Утоплениці” М. Гоголя та одноіменної опери М. Лисенка.

* * *

В окрему групу об’єднують пісні, в яких є згадка про найкоротші літні ночі, так звані “петрівочні” (від імені Петро — у цей час відзначаються його іменини). Лейтмотив цього циклу — взаємини молодих:

Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав,
Через твоє подвір’ячко сивим конем їхав?
Ой чи чула, чи не чула, не озивалася.
Темна нічка петрівочка, вийти боялася.

В піснях звучать скарги на малу нічку, коли дівчині виспатися ніколи, а попереду — розлука з привільним життям під батьківською стріхою: восени починається пора весіль.

До Петра зозулі да кувать, да кувать,
До осені дівці да гулять, да гулять.

Русальні й петрівочні співи стихали напередодні найбільшого літнього свята — Івана Купала.