Баба говіє

Жила собі така баба, що зроду й у церкві не була і зроду не говіла.

От син їй і каже:

— Ви б пішли, мамо, та одговілись, бо мені за вас люди дорікають.

— Та як же я піду, що я не знаю, яка і церква?

— А там, — каже, — побачите таке високе, а угорі хрест.

От вона іде, бачить — стоїть млин, а у його ж крила навхрест. Вона й давай хреститись.

Коли це виходить мірошник, вона до його:

— Висповідайте мене, батюшка.

Той як візьме набивачку, давай її сповідати. Виманіжив добре та й пустив.

От приходе вона додому, сіла на лаві, а діти граються та до неї:

— Баба з церкви прийшла, баба з церкви прийшла!

Обнімають її, а вона:

— Цитьте, діти, тут скрізь по плечах свята сповідь лежить.

— А як там, бабо, у церкві?

— Та спас усе хур-хур-хур, а свята пречиста тільки ло-то-то-то, ло-то-то-то (цебто камінь та шестірня).