Дяк брехун

В одному селі та був дяк, і брехуняка такий з нього, що, не збрехавши, ніколи й не побалака. Раз ото він приходе до попа. Піп був напідпитку.

— Здоров, Федоре, ану лишень збреши що-небудь!

А Федір начебто й не він:

— Е, батюшко, ніколи брехати, треба кобилу запрягати та на село махати: у чумаків воли хворіють, так вони за мішок полови по два мішки солі міняють.

Піп аж затрусивсь, звелів мерщій запрягти кобилу, наклав полови, поїхав. Їздив-їздив, коли се так уже надвечір вертається. Кобила зморена, сам такий сердитий, та до дяка:

— Що ти, сучий сину, брешеш, які там у біса чумаки?

— Авжеж, батюшко, брешу, адже ви й самі мене просили, щоб збрехав що-небудь.