Дякова повага

Іде дяк пізньої ночі додому. Глядь, щось серед дороги мішком лежить. Дяк як смальне його чоботом під бік:

— Ану, підіймайся — знайшов де спати!

— Ти куди, бараняча твоя голова, садиш брудними чобітьми? — загорлав лежачий знайомим голосом.

— Ох, батюшко, — схаменувся очманілий дяк, — якби ж я знав, що це ви, хіба я б їх не почистив?