Хвалькуваті голови

Якось у районі нараду по тваринництву проводили. У перерві два голови колгоспів, перекурюючи, заговорили про успіхи своїх артілей. Ні тому, ні тому голові не охота про свій колгосп лихої слави пускати. От перший голова і хвалиться:

— На нашій фермі є така корова, що під сто літрів за день дає.

— Знайшов чим хвалитися, — каже другий голова. — Ось у мене успіхи! Мій агроном вивів такий сорт люпину, що з’їсть його корова оберемок — і за один раз бідон молока дає. А от до тебе я з делегацією поїду, побачу, що воно там за корова.

Перший голова чомусь почервонів, як буряк, а згодом говорить:

— Ти ж тільки зваж, що її ми годували отим люпином, який твій агроном вивів. А зараз люпину не стало, то й корова стільки літрів не дає. Так ти, коли їхатимеш, прихопи з оберемок того чудодійного люпину.

— Е, — покрутив носом другий голова, — так то ж, мабуть, твоя корова і випасла наш люпин. А ми думали: де б йому дітися?