Мовчан-зілля

Прийшла жінка до ворожки та й просить:

— Допоможіть, бабусенько! Така мені біда, така біда!.. Чоловік мене щодня лає — рот йому не затуляється.

— А ти мовчиш? — питає баба.

— Де б я йому мовчала?! Він мені слово, а я йому десять. Така біда, таке горе! Доведеться кидати чоловіка…

— Нічого, — каже ворожка, — цій біді можна запомогти.

Пішла у хижку і виносить звідти пляшечку з прозорою рідиною.

— Оце, — каже, — мовчан-зілля. Носи його завжди з собою. Як чоловік почне тебе лаяти, то ти швиденько одвернись і набери у рот. Але не ковтай зразу. Що він не говоритиме, а ти не ковтай. Аж коли він від тебе відчепиться, тоді поволеньки ковтни.

Жінка подякувала й пішла.

Через якийсь час приходить знову, несе бабі і сало, і масло, і курку, і яєць. Та, дякує, дякує:

— Ой, спасибі ж вам, бабусенько! Яке ж ваше зілля хороше! Так ми тепер добре живемо, так мене чоловік любить та жалує. Дайте ще.

І втретє приходить та жінка, і вчетверте — все за тим зіллям. Бабі вже надокучило, вона й каже:

— Тепер ти вже до мене не йди. А як скінчиться це зілля, піди до криниці, вклонися на всі чотири сторони, та й набери води в пляшечку. А вживай її, як перше.