Мжичка

Одного разу удосвіта малий Івасик з батьком їхали лісом. Навкруги була така темрява, що хоч у око стрель. Накрапала мжичка. Івасик весь час дивився на маленьке руде лоша, що пленталося ззаду.

Як тільки почало розвиднятися, хлопчик задрімав… Коли ж розплющив очі, то вгледів щось сіре, страшне. Воно крадькома пробиралося поза кущами.

— Тату, а що то йде? — спитав він батька.

— Та то, сину, мжичка, — спокійно пояснив той.

А сіре і страшне підкрадалося все ближче й ближче.

— Що ж бо то таке йде?.. — допитувався Івасик.

— Та відчепись! Я ж сказав, що то мжичка!

Але хлопчик не міг заспокоїтися і згодом заверещав:

— Ой, тату, дивись! Мжичка наше лоша в кущі потягла!