Наймит і хазяйка

Був собі дід та баба; та була в них дочка Марійка. Були вони багаті. Служив у них наймит Ничипір, та такий гарний та чорновусий. Марійка була теж дівчина гарна та моторна. Як прийде вечір, вона зачешеться, надіне стрічку та й піде до корови. От вони вдвох пораються, співають, жартують, так що Ничипір покохав Марійку, а не посмів їй сказати. А вона вдвоє більше приглянула до нього, і кисет йому пошила, і стрічку до коміра йому дала. От Нечипір і Марійка побалакали, щоб утекти так, щоб дід і баба не знали. Він сказав, щоб вона одяглася та йшла удосвіта за вгородами у бур’яни.

А баба підслухала їхню розмову, та раненько одяглася та побігла та сіла на тім місті, де Нечипір Марійці велів. От Нечипір під’їхав, а баба швиденько хаміль-хаміль та пішла на віз. Вони їдуть, а Нечипір каже:

— Дивно мені, чудно, Марієчко, з тебе, що я тебе вкрав.

А баба йому шепче:

— Ще буде чудніше, як буде видніше.

А далі потихеньку зняла задню крижевицю та як упереже Нечипора по плечах, а він гульк, що баба, — та з воза і подався, як опарений.