Портрет дяка Богорського

До дяка Богорського з’їхалися гості: дяки, диякони. Вони пили горілку та вихвалялися, хто чим міг.

Лисянський дячок вихваляв свою церкву, яку дуже гарно розмалювали його малярі.

А Богорський і каже йому:

— Що ти хвалишся своїми малярами? У мене свій маляр росте — Тарас. Він що побачить, те і намалює. Ось гляньте…

З цими словами п’яний Богорський поліз за ікону і витяг аркуш паперу. Всі як глянули, то так і покотились зо сміху: на листку був намальований п’яний Богорський, що, переступаючи через перелаз, зачепився за кілок і впав, а до нього збіглися собаки і морду лижуть.

— Здорово намалював Тарас, гарний портрет. Ти подякуй Тарасові, — говорили гості Богорському.

Як розібрався дяк у чому справа, то й хміль пройшов. Розізлився страшенно. А потім тяжко побив малого Тараса. Не стерпів цих знущань Шевченко і скоро втік від Богорського.