Школяр і дід

Ішов школяр додому і йому треба переходить річку. Він не хотів ноги замочити; дивиться, їде старий дід. Доїхав до нього, а той школяр і просе:

— Діду, перевезіть мене!

Дід і пита його:

— А що ти таке є?

— Та я, діду, школяр.

А дід і каже:

— А, шкляр! Ну сідай, — у мене є шибки побиті.

Сів той школяр; доїхали на серед річки. Тоді той дід:

— Тпру! Та що ти таке є?

А той школяр знову каже:

— Та я, діду, школяр.

— А, як школяр, то геть із воза: я думав шкляр.

Школяр просе:

— Та ні, діду, будьте ласкаві, перевезіть!

— Ні, геть!

— Ну, діду, хоч я перейду по війї!

А дід каже:

— Та вже йти!

Він по війї пішов, дійшов до краю, узяв, витяг притику, виїхав на сухе, волів пустив, а сам пішов. Той дід тоді насилу спіймав тих волів. А школяр прийшов тоді у те село, де дід жив, і упросився ночувать та й натрапив саме на того діда хату. Приїхав дід додому, дивиться, той школяр тут.

— А, і ти тут! Стривай же, такий-сякий!

Випріг воли, прийшов у хату, засвітив. Тоді взяв того школяра за чуба та показав йому кішку та й каже:

— Що це таке є?

— Кішка.

— Та брешеш, такий-сякий, — чистота, чистота! — та все його за чуба.

А на вогонь:

— А це що таке є?

— Та що ж, огонь.

— Та брешеш: крашота, крашота!

Тоді показує на стіни:

А оце що таке?

— Та стіни.

— Та брешеш, — висота!

А на воду:

— Оце що таке?

— Та що? Вода.

— Та брешеш, — благодать, благодать!

Насмикав він тому школяреві добре чуба.

Полягали спати, той школяр узяв, упіймав кішку, прив’язав їй головешку до хвоста і пустив на горище, а сам вийшов та й гукає:

— Діду! Понесла твоя чистота красоту на висоту; а ти носи благодать та вспівай заливать!

Той дід не розібрав та й спить. Коли як займеться хата! Насилу вспіли погасити, а криша уся згоріла.