Святий Помотайло та Явдоха-Святоха

Була така ледача жінка, що й на сорочку чоловікові було не напряде.

— Я, — каже, — Явдоха-Святоха, мені гріх прясти.

То він було, сердега, справить собі кожуха та так літо й зиму у йому й ходить.

От раз виїхав він косити, аж іде піп, та й помітив, що він без сорочки.

— Чому в тебе, чоловіче, — пита, — сорочки нема?

— Та у мене, — каже, — батюшка жінка Явдоха-Святоха, каже — їй гріх прясти.

— А де ти живеш?

Той сказав. От піп і подався до його. Увійшов у хату, а вона сидить на печі, триндика та кабачки луска.

— Що ти таке? — пита.

— Я, — каже, — Явдоха-Святоха.

— Чом же ти чоловікові на сорочку не напрядеш?

— Та гріх, — каже, — цілий тиждень у мене празники.

— Які?

— В понеділок родилася, у вівторок хрестилася, у середу на руки зливали, в четвер почеревини пили, у п’ятницю гріх, субота — не робота, а тут неділя, от і тиждень увесь.

— А я, — каже, — святий Помотайло; ось я тебе розрішу. — Та її за коси, та з печі, давай маніжити. — В понеділок, — каже, — пряди, у вівторок пряди, у середу пряди, у четвер пряди, у п’ятницю помотай, а в суботу попери, підмаж та й спати ляж.

Та мотав уже її, мотав, довго вона його згадувала. Було тільки загавкають собаки, то вона:

— А біжіть, дітки, чи не несе чорт того Помотайла?