Циган батька хова

Вмер у цигана батько, він і пішов до попа.

— Поховайте, батюшко, мого тата, лежить на лаві, як Спас, і бороду розпас, брови його хваліровані, на бумазі намальовані, жовтий, як віск, ладанцем і пахне.

Запросив з нього піп десять карбованців.

— От що, батюшко, я тобі батьківське тягло оддам.

Піп же дума, що воно, може, хоч яка скверна шкапиняка, та й поховав. От і требує плату. Виносе йому циган таку здоровенну люлю.

— Оце, батьшко, його найлучче тягло було: усе тяг, сердешний, аж поки й зуби зціпив.