Відгадай

Жив колись один пан, і була в того пана така звичка: покличе кого-небудь з кріпаків і, засунувши руки в кишеню та подзенькуваючи там грішми, запитує:

— Ану відгадай, стерво, скільки грошей в моїй кишені?

Ну, звісно, знизує плечима кріпак, — хіба взнаєш…

Стоїть і мовчить…

А пан кричить:

— Ну, так скільки?

Що тут робити? Ну і скаже кріпак, приміром, що в пановій кишені десять карбованців.

А пан зарегоче і гукає на весь двір:

— Йолоп! Тільки п’ять! А раз не вгадав, то піди на конюшню і хай тобі десять батогів усиплять.

Був у того пана коваль Гаврило.

Покликав його колись до себе пан, подзенькав монетами в кишені і теж заставив відгадувати.

Не вгадав той, звичайно, і послав його пан на конюшню.

Запеклося від образи серце ковалеве.

Одного разу панів конюх захворів і везти пана в сусіднє село довелося Гаврилові.

От поїхали вони лісом. Гаврило кіньми править, а пан в фаетоні погойдується та якусь пісню мугикає.

Коли ні з того ні з сього зупиняє Гаврило коней, встає, бере в руки доброго батога, підходить до пана та як уперіщить його від самої потилиці до закаблуків.

Пан як схопиться, як заверещить:

— Ти що, йолопе, на каторгу захотів?

А Гаврило періщить пана батогом та примовляє:

— А ти відгадай, пане, скільки разів я тебе батогом потягну, відгадай!

Відшмагав коваль пана і напівживого на дорозі залишив, а сам пішов світ за очі.

З того часу пан монет у кишені не носив і загадок не загадував.