Як ми кіз запрягали

Як був я в батька на хрестинах, ще як батько родився… Діждав я того, що батько виріс, став я батькові казати, що час мене женить. Почали весілля робить. Пішов я на весілля кликать: дев’ять хат мину, а в десяту не зайду. Накликав повен двір людей, що не було й однієї душі; ну, й почав батько частувать, а я почав макогоном силувать. Я й кажу батькові: “Як маєм таке весілля справлять, то лучче давайте хазяйнувать”.

Купили пару кіз і пару собак та поїхали орать: запрягли кози позаду, а собаки вперед. Кози собак бояться, а собаки не хотять уперед іти. Я й думаю: “Розумніший же я за батька!” Та й кажу: “Давайте, тату, кози запряжемо вперед, а собак позаду, то будемо добре орать”. Ну, й причепили козам до ріг хліба по шматочку, — міркую: “Собаки на хліб будуть дивитися, будуть гнатися, а кози будуть тікать, то будемо добре орать”. Орали, а далі й кажу: “Як маємо так орать, то лучче козами давайте баришувать”. Погнали кози у Рохмистрівку продавать. Ну, й збіглося покупців кіз купувать. Ну й зачали між собою джеркотать — на батькові чисто чуб обжеркали, що не зосталось і одної волосини, до решти обірвали! А мені вже так надавали синіми та червоними, що насилу додому дійшов.