Як наша Нюрка телят шукала

В партизанському загоні Альохіна була з нами і Нюрка Койда, сирота. Така маленька, шустра, як метелик.

Коли ми відступали, Нюрку оставили тут, у Каховці, на дозорі. Вона побула днів три і переправилась до нас у Берислав. Приїхала, розказала, що, де і як. В боях була завжди з нами.

А під Забір’ям (що на Київщині) білі стояли за лісом. Треба було дізнатись про їхні сили. Кого ж послати на розвідку? Нюрку. Переоділи її у дрантя, торбу через плече повісили, чубик білий висмикнули з-під хустки, щоб прикрив її бистрі очі, і посоаои в ліс “телят шукати”.

Не було Нюрки довго. Думали, що вже піймалась.

Коли це надвечір щось гуркотить. Дивимось, наша Нюрка мчить у повній бойовій готовності: кулеметна тачанка, на тачанці Нюрка в обнімку з кулеметом, а одною рукою розвіває своєю хусткою й співає: “Смело мы в бой пойдем…”

Не встигла тачанка зупинитись, як ми всі схопили Нюрку на “ура”. Підкидаємо, а вона кричить:

— Та спідницю, ідоли, не порвіть!

Хлопці регочуть. Нюрка сміється.

— Ну, а як же це ти відвоювала “максимку”?

— Еге, як? Відвоювала! Іду я ото лісом, попід кущі заглядаю та мурчу собі під ніс: “А стонадцять чортів, прокляті телята!” ніби я телят шукаю). Іду, іду — та прямо на тачанку оцю. А біля неї аж троє “телят”.

— Стій!

Я й стала, як укопана, та очима кліпаю.

— Чого ти лазиш?

— Та я, дядьку, телят шукаю.

Чую, один каже: “Задержать!”, а другий: “Та на кой чорт, щеня зінське!” Та як скомандують:

— Ступай за телятами!

Я тоді сміливіше приступаю, роздивляюсь оцю цяцьку, вроді зроду не бачила. Роздивляюсь, обмацую, а сама слухаю, що вони між собою говорять. А вони й не підозрюють, як самі карти мені й одкрили. Як я вже все вивідала, думаю: “Ану, дай візьму їх “на пушку”.

— То, що, — кажу, — оце у вас тільки одна така штука? А там, за яром, так стільки їх стоїть!.. І всі так пужална свої (дула, значить) попіднімали… А на одному великий-великий червоний платок матляється, аж горить на сонці.

Дивлюсь, а “телята” від моїх розказів так і принишкли. Та як схопляться, та за свої біноклі, та на поляну до своєї вишки.

А я на тачанку та й ходу!