Як один чоловік на небо ліз

[…]

Іде та й іде, заболіли в його ноги; дивиться, аж пасеться кобилка — треба сісти на цю кобилку та під’їхати. Кобилка — тюп-тюп! А сокирка — цюк-цюк! Коли він оглянеться — аж половина кобилки їде, а половина зосталась. Він тоді вернувсь, узяв кобилку, зв’язав. Одрубав верби кусок і заплішив, щоб не розпалась. Сів та й їде. Оглянувсь назад — аж з-під хвоста верба виросла!.. Він годі на кобилці їхать, та на ту вербу — аж на небо вліз!.. Зачав ходить на небі і заблудив. Не знайшов тієї верби, куди злазить, та й знайшов купу полови ячної. Давай він тоді сукать з тієї полови вірьовку. Ізсукав він вірьовку, зачепив і почав злазить з неба. Не хватило вірьовки, тоді він виліз вище та одрізав, а внизу надточив, та так і зліз…