Як син заступився за батька

Один старий забіякуватий чоловік та пиячив у шинку. От як завдала вже йому горілка, він і почав скозуваться[1], а далі й битися з парубками. Налушпачили вони йому боки так, що ледве доліз він до своєї господи. Ввійшов старий у хату обшматований, побитий, заюшений, сам на себе не схожий. А у старого та був син Омелько, і такий то вже на силу дужий, що над його і в селі дужчого не було, — всі парубки його боялись. От батько і жаліється синові:

— Омельку, мене ось парубки так знівечили, що насилу оце додому добрів, — ти б їх, вражих синів, хоч провчив.

Вислухав Омелько батькову жалобу та й каже:

— Ходімо, тату, до шинку, ми їм дамо!

Прийшли ото вони до шинку, а Омелько й питає парубків:

— Хто з вас бив мого батька?

— Я, — каже Остап, — то що?

— Ану тепер догадайсь та вдар!

Підійшов Остап до старого та як зацідить його, — так він і покотивсь. Підвівсь старий, а Омелько знов питає:

— Може, ще хто бив?

— І я бив, — каже Петро.

— Ану тепер удар! — каже Омелько.

— То й ударю, хіба що?

Потім як лусне старого, так він аж носом заорав об діл. Підвівсь старий та й плаче, дивлячись на Омелька. Тоді Омелько взяв батька під руки, веде з шинку та й каже:

— Тікаймо, тату, мерщій, бо й ще битимуть. Їх гурт, а нас двоє — що ми вдієм з ними?

І бідний батько схватив удруге мемеля од парубків і пішов плачучи додому.

Примітки

[1] Скозуватися — сперечатись.