Мала нічка-петрівочка

Із Зеленими святами тісно пов’язаний один з найоригінальніших постів – Петрівка, Петрівський піст. Припадає він на другий після Трійці тиждень і триває до Петра (12.VII). Ці рухомі запусти можуть бути надто короткими або довшими – від того, ранніми чи пізніми випали Зелені свята.

Побутує кілька цікавих гіпотез стосовно його походження. Одна з них стверджує, що ранньолітній піст начебто встановив Святий Петро (звідси і його назва) на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах (саме в цей період починається косовиця трав) поїдали всі молочні продукти (скопи), що збіднювало сімейний бюджет. Відтак Петро й упросив Павла, котрий завжди тримавсяя чоловічої сторони, запровадити цей піст.

В Рівненьському повіті, як це зафіксував В. Доманицький, вважали, що “він вигаданий бабами, щоб більше зібрати сира та масла. Тому, що дні дуже довгі, то піст дуже тяжкий – звичайно в се врем’я нема нічого до хліба, а у деяких і хліба нема; від того й приказка: “Петрувка – на хліб катувка”.

Щоправда, в народі не дуже дотримувалися засторог. Зважаючи на тяжку фізичну працю, селяни все-таки вживали молочні продукти. Крім того, в Петрівку дозволялося організовувати чимало обрядів, такі як, скажімо, розигри, гонити шуляка, замочувати дійницю, Купайла тощо. Нарешті (це свідчить про демократичність запусток), з Петровим постом безпосередньо пов’язаний спеціальний пісенний цикл – так звані петрівочки. Як ми знаємо, під час заговин церква суворо забороняла будь-які розваги й пісні. Винятком була лише Петрівка.

Петрівчанський мелос вельми своєрідний. Він не має аналогів у інших народів. Його внникненню, очевидно, посприяло те, що під цю пору припадають сінокоси. Щоб якоюсь мірою полегшити тяжку фізичну працю, наш народ витворив цілий цикл пісень з легким і невибагливим солоспівом, котрий виконувався лише під час посту. Оскільки обрядові пісні-петрівочки, як і сам цикл, майже не досліджені нашою фольклористикою, наведу декілька найцікавіших варіантів.

Мала нічка Петрівочка,
Не виспалась наша дівочка,-
По горі ходила, біль білила,
Да до тої білі говорила:
– Біле ж моя, тонка, біла,
Як я тебе убілила.
Ой мала нічка Петоівочка.
Та не виспалася наша дівочка.
Цілу ніч не спала, біль сукала
Та до тої білі говорила:
– Ой ти біле, біле тонесенька,
А коли ж ти будеш білесенька?
– Ой тоді ж я буду білесенька,
Як водиця буде чистесенька.
Ой мала нічка Петрівочка,
Та не виспалася наша дівочка.
До череди товар гнала, задрімала,
За сухий терен косу пірвала.

Мала нічка Петрівочка,
Не виспалась наша дівочка,
Не виспалась, не нагулялася,
Із козаченьком не настоялася.
У череді гнала, задрімала,
На пеньки ноги позбивала,
На густий терен косу порвала.
А вже телята пасут хлоп'ята,
Да уже вівці на крутій гірці.

Уже Петрівочка да наступає,
Дівочий голосок да прибуває.
Уже Петрівочки дві неділочки,
Нема голосочку половиночки.
Уже Петрівочки да не дня й не дня,
Уже голосочку да й нема, нема.

Як ви переконалися, вони вельми поетичні й призначалися переважно для одного голосу. Виконувади їх здебільшого під час роботи.

З Петрівкою співпадають як правило сінокоси. Їх розпочинали в перший вівторок запустів. Напередодні, в понеділок, намагалися не працювати. В деяких регіонах у цей день справляли обряд “полоскання зубів” (якщо пам’ятаєте, подібну обрядодію влаштовували й на початках Великого посту). Кілька сусідок – заміжніх жінок, зібравшись у гурт, йшли до шинку – “щоб прополоскати зуби на запусти”. Але найпопулярнішими були все-таки “розигри”, “замочування дійниці”, “гонити шуляка”, “похорони Ярила” чи “кострубонька”. Але то окрема розповідь. Скажу тільки, що у “Стоглаві” суворо осуджувалися обряди, пов’язані з першим днем Петрівки. Звичай ходити в гаї вважався – “бісовські потіхи діяти”, проти яких потрібно вживати найсуворіші заборони, щоб не поклонялися “елінським біснованням і прелестю бісовською”.

Церква виступала і проти обряду пускати на воду клечані вінки. За традицією, дівчата на Петрівку йшли до річки і сплавляли водою віночки, які заготували на Зелені свята. Вважалося, що в цей день справляють свої розигри й звірі, що водяться в лісах та полях.

Ці та інші звичаї, пов’язані з петрівчанським понеділком, суголосні з жіночим господарством, особливо курами, яких треба було боронити від шуліки. Тому господині вдавалися до ворожіння: били галузкою курей і дивились, як вони реагували – якщо лякались і починали бігати та стрибати, то це добра ознака, оскільки рух, як вважається, символізує життя й активність, а коли тихо сідали – на невдачу в жіночому господарстві.

З Петрівкою пов’язано чимало прислів’їв та приказок.

У Петрівку мухи роблять на панів, а в Спасівку (19.VIII) – на себе.

Захотілося йому у Петрівку льоду; …“мерзлого”; …“печеної криги”.

Тепер не Петрівка, щоб казати разів кілька, а зима – сказав та й нема.

Спасівка-ластівка, а Петрівка – голодівка.

Петрівка – на хліб голодівка.

Пішло вже мені з Петрового дня.

Хліб на Петрівку ощаджуй.

Хто в Петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить.

Закінчувалась Петрівка. Проводжали її такою піснею:

Ой коли ми Петрівочки дожидали,
То ми її в русу косу заплітали.
Тепер же ми Петрівочку проведемо,
Ми ж її русу косу розплетемо.
Уже ж тая Петрівочка минається,
Зозуля в капусту ховається.

Дійсно, напередодні Петра ця птаха замовкає, бо, як кажуть, “вона ячмінним колосом вдавилася”. Про це мовиться в одній з пісень:

Куй, зозуленько, куй,
Недалеко Петро твуй.
Хоч будеш та й літати,
Но не будеш вже кувати.

З Петрівкою збігають найдовші дні. З цього приводу казали: “У Петрівку день як рік”. Тому в пісенних текстах наголошується: “Мала нічка-петрівочка, не виспалась наша дівочка…“.