Масляна, Масляна, яка ти мала...

Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями – так звані “Проводи російської зими”. Але ніхто з організаторів жодного разу й слівцем не обмовився про українську Масляну, наче такої ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійство, що мало національний характер.

В Україні останній тиждень м’ясниць мав кілька назв – Масляна, Сиропусний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний “переломний” понеділок, “широкий” четвер та “прощальна” чи “шуткова” неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживали з маслом чи сметаною; виготовляли також гречані млинці, приправлені смальцем. Частувалися цим їством протягом усього тижня. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч брали в ньому участь і чоловіки, але вони мусили за це відборгувати грішми чи горілкою.

Назва останнього перед Великим постом тижня походить, очевидно, від молочних продуктів (сирні вироби та масло), котрими найбільше частувалися в цей період. Популярними були й сколотини од масла. “Нехай буде,– казали в таких випадках,– і маслянка, аби щоранку!“.

У цей час широко практикувались й погостини. Жінки, зібравшись гуртом, йшли в понеділок до корчми й відзначали “початок Масної”. Якщо “бабське товариство” навідували чоловіки, то їм тут же чіпляли “колодку”; щоб зняти її, потрібно було відкупитися могоричем (детальніше про це йшлося в попередньому блозі “Не женився єси, то колодку носи!”). За “колодку” правувало полінце або невеличка паличка, яка лежала в корчмі весь тиждень. Тут же готували холодець зі свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а тому він іще називався “ніжкові заговини”. Особливо полювали за такими кісточками дівчата, щоб ними ворожити наступного понеділка.

У вівторок жінки знову сходились до шинку – “щоб перевідати залишену в понеділок колодку”. Протягом цього і наступного дня організовували веселі забави.

Середину на м’ясопусному тижні називали “Зноби-баби”. Якихось обрядців, пов’язаних з цим днем, не збереглося. Одначе в “переломний” чи “широкий” четвер жінки, зібравшись на погостини, піднімали тости (“замочували”) – “щоб телята водились” і намагались не прясти – “аби масло не згіркло”.

Цікаво святкували й п’ятницю. Як стверджує О. Воропай, віддавна в Україні в цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець женився в осінні м’ясниці, то годилося привезти до себе жінчину матір на другий день Різдва (це за умови, що теща була чемною, а отже й шанованою); коли ж сварливою і непривітною – третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м’ясниці, тоді запросини припадали на масляну п’ятницю. Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями всаджував тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, і погордно віз селом; але коли мав “на неї зуба”, то намагався їхати баюрами, щоб сани перевернулися…

За святковим столом він виголошував тираду різноманітних побажань, переважно жартівливого характеру:

• Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! – натякаючи на те, що вона має ганж до сварок.

Найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. В різних регіонах були свої обряди й дійства. Ось як святкують й дотепер на Бойківщині. Відомий дослідник цього краю Григорій Дем’ян зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад:

“Люде бавляться, всьо п’ют, гостятся, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на Пущення забави роб’ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблять гостину. Вимивают завтра всю посуду від того масного: вже піст буде. Вже будут варити киселицю. Вже будут варити біб, сливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будут варити всьо”.

На Полтавщині, як засвідчує М. Маркевич, у неділю сусіди й родичі обходили напередодні Великого посту оселі й просили прощення одне в одного. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося “помиритись з тими, хто на цьому світі”. Особливо богомільні люди намагалися не виходити на вулицю, не вживати горілки, а згадувати, скільки зароблено гріхів протягом життя. На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами – “щоб вовк поросят не з’їв”.

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували “мирову”:

– Прости мені! – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.

– Бог простить,– відказував господар чи господиня.

– І вдруге прости!

– Бог простить…

– І утретє прости!

– Бог простить!

Після цих діалогів люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна раніше кривда “втрачала гріховну суть”. У такий спосіб лагодили різноманітні конфлікти, котрі в повсякденному житті не були рідкістю. З цього приводу казали: “Не вічно носити камінь за пазухою”.

Як вже було згадано, що протягом масляного тижня люди здебільшого вживали вареники з сиром. Пам’ятаєте прислів’я: “Вареники доведуть, що й хліба не дадуть”? Найбільше їх виготовляли в неділю. Навіть був спеціальний обряд “полоскання зубів”. З цього приводу ввели таке пояснення: “Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір’я, буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами…“.

У кожному регіоні обряд мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось Пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо їх зав’язати в шматину і носити під правою рукою до великодневої всеношної, то, як вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.

В іншому варіанті стверджується: для того, щоб уздріти відьму чи домовика, необхідно ввечері на Сиропусну неділю виколупати з останнього вареника сир, пов’язати його в ганчірку й цілу ніч тримати в роті, а в Жилавий понеділок однести до церкви; при цьому “провидець” має стояти під час відправи на одному місці й не ворухнутися; повернувшись додому, сховати в’язанку в гаманець з грішми й зберігати до Великодня. На всеношній, як переспівують “Христом воскрес…”, неодмінно підійде котрась із жінок – вважайте, що вона і є відьмачкою…

Не цуралися розваг і дівчата. Притримані від понеділка “ніжкові заговини” – кісточки від холодцю – виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів – та юнка буде здоровою протягом року, а коли перелетів через ворота – неодмінно вийде заміж. Крім того, селянин в цей день прогнозували й погоду. Вважалося, яка Сиропустна неділя, такий і Великдень; якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна…

За різноманітними забавами та обрядами й проминав останній день Масляної. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх постів – Великого, а тому казали: “Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна”; та що ж поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: “Не завжди котові Масляна”.