Щоб Гаврило хати не спалив

Наступне після Благовіщення свято - Благовісника. Його відзначають 8 квітня. За церковним календарем це Собор Архангела Гавриїла (по народному – Гаврила). В простонародді його вважали всупереч християнському вченню, володарем блискавок, що дає підставу стверджувати – в давнину це був уосібний покровитель небесного явища. Адже з весняними таловодами нерідко з’являлись і грозові розряди.

До таких явищ, як відомо, народ ставився упереджено. Вважалося за лиху ознаку, якщо на голе дерево загримить перший грім. З цього приводу кажуть: “Буде великий недорід і мор на людей”. Подібні вірування відомі на всьому терені України.

Давня народна мітологія приберегла кілька опікунів грому та блискавок. Найвідоміші серед них – святий Юрій, архистратиг Михаїл та пророк Ілля. До цієї когорти причислений і архангел Гавриїл-Благовісник. Щоправда кожен з них мав, так би мовити, свої службові обов’язки, зафіксовані народними уявленнями: “Як гримить, то це Ілля на небі їздить, а Гаврило квіткою махає”, “Як перед ударом грому з блискавки робиться хрест, то це Михаїл хрестом благословляє, а Гавриїл стріляє з чорта”, чи “Коли чуємо, що грім гримить, то це з небесної гармати Юрій і Гавриїл стріляють нечисту силу: святий Юрій кулі закладає, а архангел Гавриїл гніт запалює”. Як бачимо, в кожному окремому випадку наставництво має свої різновиди.

За народними уявленнями, небесний грім – то звуки од колісниці, на якій святі полюють за чортами, а блискавки – лишень постріли в нечестивців. Відтак, якщо вогненна стріла влучила в чиюсь будівлю або людину, то це “Божа кара” тим, “хто согрішив на цьому світі”. Щоб відвернути зловісну силу, люди вдавалися до різноманітних дійств – запалювали страсні свічки, обкурювали свяченим зіллям й водою хату та господарські будівлі, викидали на подвір’я коцюбу або лопату, якою саджають хліб, читали різноманітні молитви й заклинання. Все це робилося для того, щоб убезпечитись лиха і задобрити духовних покровителів блискавки та грому.

Після Благовісника грім буває частим гостем. Як тільки насувалася велика хмара, діти вважали, що Гавриїл має сісти верхи на неї, як на коня, і шмагати золотою різкою – від того, мовляв, грім та блискавки розбігаються. В іншому варіанті стверджується, що “Бог Гаврилові золоті ключі передає, аби небо відімкнув і дощем землю змочив”, а тому – “не можна працювати, бо Благовісник хату підпалить”.

В народі вірили, що грім та блискавки “пробуджують землю”. Тому селяни в цей день несли насіння зернових до церкви на посвяту і, повернувшись з церкви, перемішували його з рештою збіжжя.

Деінде, переважно на західноукраїнських землях, Благовісника вважали навіть “старшим до Великодня”. Тому має рацію автор монографії “Звичаї нашого народу” О. Воропай: “В усіх цих народних легендах як бачимо, Благовісник, або архангел Гавриїл, наділений значно більшою силою, ніж йому в християнській релігії належиться. Отже, за образом Благовісника, ймовірно, криється якесь стародавнє божество”.

Літні люди, вважали, що в цей день, як і на Благовіщення, все народжене “буде благовісне” : в ягнят з’являться “кручаки” – черви в голові, а із знесеного яйця не вилупиться курча. Та все ж найбільше пошановували Благовісника як володаря блискавок. Щоб застерегтися його покровительством, люди не працювали, а хто нехтував такою засторогою – тому “Гаврило хату підпалить”.