Які Явдохи, таке й літо

За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії припадає на 14 березня. Не всім, очевидно, відомо, що за старим стилем – а він відстає на 14 днів од нового – це першопочаток весняного місяця. Наші пращури пов’язували з ним новолітування, оскільки з 21 березня починає весняне рівнодення. Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.

До речі, подібне спостерігаємо і в більшості давніх народів. На Близькому Сході в березні святкували “вітконошення”. На честь Нового року городяни зносили на майдани пальмове гілля. Ідентичними обрядами користувалися стародавні іудеї та перси, балтійські й скандинавські народи. Так, шведи влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги протягом тижня. Єгиптяни в цей час справляли похорон Озірісові — богові сонця. У Стародавньому Римі широко відзначали Кібелу, на якому жерці оплакували Аттіса, що також символізував сонце, котре повертало на весну. Натомість індійці мали за честь на початку березня святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення продовжували цю урочистість.

Подібні обрядодії за середньовіччя були в активному вжитку в країнах Західної Європи. В чехів і частково німців Явдохи вважалися початком весни та першим днем світобудови. З цим періодом деінде пов’язана спільна обрядова тризна (вона відома персам та давнім слов’янам, зосібна нашим пращурам). Окрім поминків на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими — виготовляли солом’яне опудало і, під супровід ритуальних обрядів, спалювали його (у поляків на сьомий день березня схоже опудало — Маржану — несли до річки й топили у воді). Згодом подібні дійства — солом’яна лялька — перейшли і до купалівських свят, а тризна — поминання пращурів — до великодневих Проводів на гробках.

Таким чином, Явдохи офіційно утверджували перший день весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин. Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, має обов’язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення. Натомість ховрашок лишень перевернеться в кубельці. Отож, люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: “Діду, діду, сій ячмінь!“. З цього часу вже готували яре збіжжя для ранньої сівби. Але найкращим благовісником все-таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне літепло. Цих пташок вельми шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей:

– Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з’явиться ряба віспа…

У такий спосіб люди оберігали птахів од дитячих пустощів. Діти, які бажали, аби їхнє обличчя не рябіло веснянками, побачивши ластівку в цей день, вигукували:

— Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! — і мерщій бігли вмиватися талою водою.

Старші жінки, запримітивши птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідковуючи:

— Кріп сію, кріп сію! — і на тому місці, за повір’ям, мала неодмінно зійти ця знадоблива для господинь рослина.

Був і такий звичай: той, хто на Явдохи побачить ластівку, мав узяти в жменю землі й жбурнути на неї, побажавши:

— На тобі, ластівко, на гніздо, а людям — на добро! — це для того, щоб якнайскоріше з ярим теплом приходила весна.

Зрештою, за птахами вгадували і погоду: “стеляться” ластівки по землі — скоро затепліє і, отже, можна буде сіяти овес, “бояться” землі, себто літають високо — ще холод утримається. При цьому мала значення кількість птахів, бо ж – “одна ластівка ще весни не робить”.

В арсеналі народної мудрості з Явдохами пов’язано безліч завбачень. Городники вважали, якщо “під Явдоху” висіяти розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо “Одова Явдоха виходить з плугом”. То яку ж погоду віщує вона?

Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.

Який вітер на Явдохи, такий буде і до Покрови.

Якщо сонячно, то буде врожай на огірки, а коли з дощем, то літо мокре і тепле.

На Явдохи звідкіля вітер – звідти буде ціле літо.

Які Явдохи, таке й літо: вітер теплий — на мокре, вітер з півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє од Дніпра (із заходу), то добре ловитиметься риба, а коли зі сходу — плодитимуться бджоли, з півдня — врожайний рік на хліб.

Гарний день на Явдохи – на врожай огірків, опеньків, льону та конопель.

Повний місяць з дощем — бути мокрому літові.

Увесь день погожий – усе літо пригоже.

Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — розраховуй на пізній засів.

Якщо день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.

Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.

Євдоха з водою, а Юрій (6.V) з травою.

Якщо курка на Явдоху нап’ється, то на Юра вівця напасеться.

З Євдокією пов’язано чимало прислів’їв:

На Явдоки – голі боки.

Євдокія красна, то і весна красна.

На Явдохи води по боки.

Прийшла Євдокія — селянинові надія.

Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.

У Явдохи сила — весь поділ замочила.

Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна.

Як бачимо, з весняною Явдохою пов’язано чи не найбільше народних завбачень та спостережень. Це природно, бо ж – “які Явдохи, таке й літо”. Дівчата в цей день до сходу сонця закликали своїх суперниць такою молитвою: “Щоб на дорозі не стояли та мене – хрещеную, народженою рабу Божу (ім’я) добрим словом поминали”.