Горе мені на чужині

А

Горе мені на чужині,
Що не вкупі брати мої:
Один в Січі отаманом,
Другий в степу з ватажкою,
Третій Дойно-Дойниченько...
Понад Дністром Дойно ходить,
Дев'ятеро коней водить,
На десятім поїзжає,
Дністра братом називає.
«Дністре-брате, побратаймось!
Скажи річці Савранській
І прикметі козацькій».
Вгору, Дойно-Дойниченько!
Там о річенька Савранськая
І прикмета козацькая...

Б

Ой горе мені на чужині,
Ой що не вкупі та брати мої
Їден в Світі (Січі?) за отамана,
А другий в Самарі за полковника,
А третій понад морем ходить,
Дев'ять коней за собою водить.
Гей, на десятім а сам поїжджає,
Дністра батьком називає:
«Дністер, бо ти, батьку наш,
Скажи мені, ріко Самарська,
А де переправа та бурлацькая?»
«А де гори та високії,
Ой там переправа та глибокая,
Ой де гори та низенькі,
Ой там переправа та низенькая».

В

Ох, і горе ж мені та і на чужині,
А що не при купі та брати мої:
Що старший мій брат та став отаманом,
А середульший хоче бути паном.

Ой я сам, молод, понад Дніпром ходжу,
Дев'ятеро коней за собою воджу,
На десятому я сам виграваю,
Дніпро, бистру річку, батьком називаю:

«Ой, Дніпре, мій батьку, бистрий та широкий!
Порадь мене, друже, друже одинокий:
А чи мені брести, а чи уплав плисти,
А чи братам слати та дрібні листи...»

Г

«Ой не пугай, пугаченьку,
В зеленому байраченьку!»
«Ой як мені не пугати,
Що хотять байрак вирубати,
А мені нігде та прожити,
Нігде мені гнізда звити,
Малих діток виглядіти».
Та й запугав пугаченько.
В зеленому байраченьку...
«Горе мені на чужині,
Що не вкупі брати мої:
Що один в Січі отаманом,
Другий в Польщі ще й ватагом,
Третій Дейна-Дейниченько
Проїжджає кониченьком,
А стиха ж він проїжджає,
Дніпра батьком називає:
«Ой ти, Дніпре, ой ти, батьку,
Кажи ж мені всю правдоньку,
А де броди глибокії,
А де броди міленькії?»
«А де кручі високії,–
То там броди глибокії,
Д де кручі низенькії,–
То там броди міленькії...»
З устя моря до вершини
Сімсот річок, ще й чотири,
Та всі вони в Дніпр упали,
Дніпру правди не сказали;
Одна річка Кайнарочка,
Збоку вона в Дніпр упала,
Дніпру правду розказала:
«Жалується лиман морю,
Що Дніпр робе свою волю:
Свої гирла прочищає,
Його тоні засипає».

Д

Ой не сам я йду слободою –
Ведуть мене громадою,
Називають бурлакою,
Мого брата розбишакою,
А мого коня пробіякою.
Горе ж мені на чужині,
Що не вмісті брати мої:
Що один в Січі отаманом,
А другий десь ще й ватагом,
Сам я, молод, понад Дніпром ходжу,
Дев'ятеро коней воджу,
На десятому, вороному, роз'їжджаю,
Дніпра братом називаю:
«Скажи, Дніпре, скажи, брате,
Скажи мені усю правду:
Скажи броди бурлацькії,
Ще й перевози козацькії».
«З устя моря до вершини
Сімсот річок, ще й чотири,
Та всі вони в Дніпр упали,
Дніпра правди не питали».
Одна річка Синявочка
Дніпра правди все питала,
Рідним батьком називала:
«Ой ти, Дніпре, чим ти ясен,
Чим ти ясен, чим ти красен:
Чи своєю довжиною,
Глибиною, шириною,
Чи крутими берегами,
Чи жовтими все пісками
А чи темними лугами?»
«Ой ясен я козаками,
Козаками й бурлаками,
Бурлаками й рибалками:
Вони ж мене звеселяють,
Вони з мене добич мають».
Жалується лиман морю,
Що Дніпр узяв свою волю:
Свої гирла прочищає,
Лиман-море засипає.

Е

Горе мені на чужині,
Що не вмісті брати мої,
Що один гайном
Понад Дністром,
Другий гайном
В Січі отаманом,
Третій гайном –
Дейнегою.
Понад Дністром іде –
Дев'ятеро коней веде,
На десятому роз іжджає,
Дністра братом називає.
«Ой ти, Дністре, мій братику,
Скажи мені всю правдоньку:
Де ж я тебе перебреду,
Сірих коней переведу!»
«Ой іди, гайно, понад Дністром,
А там будуть густі терни,
Густі терни, часті броди,
Ой там живуть мої брати,
Мої брати Шаврастії,
А перевози бурлацькії,
То там же ти перебредеш,
Сірих коней переведеш,
Тоді мене братом назвеш».

Є

Ой горе, горе на чужині бути,
А ще й горше, що браття не вкупі:
Один у Саноші за санотчика,
Другий у губернії за майорчика.
А я, молоденький, понад Дніпер ходю,
Дев'ятеро коней за собою водю,
Десятого маю, то сам проїжджаю,
Дніпрового дядька батьком називаю:
«Ой ти, батьку, ой ти, отамане!
Скажи мені за ті переправки.
Скажи мені за ті переправки,
Що ти береш від кожної валки?»
«В мене переправки ніщо дорогії:
Від кожного воза по три золотії,
А котрі тяжкі, то то по чотири».
В Семена Палія чого руки в кривлі?
«Ой ночував я в лісі, у лісочку,
Забив же я сиву голубочку,
А щоб не літала, а щоб не кувала,
Мені, молодому, спати не давала».