Та не спав я нічку не одную

А

Та не спав я нічку не одную,
Не буду спать ще й другую;
Чогось мені трудно,
На серденьку нудно,–
Сам я, молод, не могу знати.
Та віють вітри все буйнії,
Ідуть дощі все тучнії,
Землю зворушають,
Травою устилають,
А цвітами украшають.
Та ідуть люди-поселяни,
Все з дочками та з синами,
Покидають ґрунти свої,
Преславнії вжитки
І превтішнії пасіки.
Та чогось луга потемніли,
Наші поселяни посмутніли,
Засмутилася птиця,
Що назад воротиться,
На свої прежнії вжитки.
Уже весна – Дніпр широкий,
Перевози скрізь глибокі,
А зелені діброви ключі попускали.
Ой тече річка невеличка,
І вшир вона неширока,
І вглиб вона неглибока,
Тіко корабель проходив,
І бурлак проводив,–
Все за добрими панами;
А тепер не проходе
І бурлак не проводе,–
За вражими ворогами.

Б

Ой не спав я нічку осіннюю,
Да й не буду спати ще й другую:
Да чогось мені нудно,
Да серденьку трудно,–
Сам я, молодий, не знаю.
Да віють вітри все буйнії,
Да ідуть дощі все частії,
Да землю прикропляють
І траву возрощають,
Ще й цвітами сокрашають.
Да текла й річка неглибока,
Да й на перевозі неширока,
Да гори із горами,
Береги з берегами,
Там лодушки проходжають.
Там лодушки проходжали,
Молодих бурлаків проводжали,
А тепер не проходять
І бурлак не проводять
За ...панами.
Да не так пани, як поляки,
Да й пишуть письма неоднакі,
По дорогах розсилають,
Каравули воскрепляють,–
Хочуть бурлак половити.
А наші бурлаки догадались,
Через Дунай-річку перебрались.
А Дунай-річка мати,
А не дай нам погибати,
Безщасному сіромасі!

В

Ой не спав я нічку темненькую
Та не буду спати ще й другую;
Ой чогось мені нудно
І на серденьку трудно,
Сам я, молод, зажурився.
Ой Самара-річка неглибока
І на перевозі неширока;
Ой луги з лугами,
Береги з берегами,
Там ходили поромами,
А тепер пороми вже й не ходять
І бурлаченьків не привозять.
Ой пороми не ходять
І бурлаків не привозять
За превражими панами.
Гей, хорват листи розсилає,
На нову Вкраїну жити закликає.
Гей, дарує степами
І рибними плесами,
Ще й до того вільготами.

Г

Ой да Дунай-річка та широка,
Та на перевозі усе глибока,
Да луги із лугами,
А береги з берегами...
Ой там запорожці проїжджали
І молодих бурлак проводжали...
А тепер не переходять
І бурлак не проводять,–
За превражими панами!
Ой да наші пани усе поляки,
А пишуть письма про бурлаки:
«Да коли б нам їх піймати,
Да кого б нам оддати
Да у ті нещаснії солдати!»

Д

Гей, віють вітри, вітри ще й буйнії,
Та ідуть дощі все дрібнії,
Гей, на землю впадають
І травою устилають,
Різним цвітом украшають,
Гей, Самар-річка неглибока
І на перевозі не дуже широка;
Гей, луги із лугами,
Береги з берегами,
Там ходили поромами,
А тепер пороми вже не ходять
Та й бурлаків не перевозять,–
За превражими панами!
Гей, наші пани проклятії
Та й пишуть листи все дрібнії,
Гей, щоб бурлаків спіймати,
У кайдани закувати,
У москалі віддати.
Гей, як і спіймали Іванченка,
Як спіймали одинчика,
Гей, вони його спіймали,
У кайдани закували
І в москалики віддали.
Гей, плаче, ридає,
К сирій землі припадає,
«Ой сину мій, одинчику».

Е

Та віють вітри все буйнії,
Та ідуть дощі заливнії,
Та землю напувають,
Та травою проростають,
Різним цвітом украшають.

Та лиман-річка неглибока,
І на перевозі, неширока,
Та луги із лугами,
Береги з берегами,–
Не проходять з кораблями.

Та колись вони проходили
Та й бурлак своїх провозили,
А тепер не проходять
І бурлак не провозять,–
Усе за вразькими панами.

Та вразькії пани узнавали
Та в некрути записали,
Та хотять його впіймати,
Та хотять його оддати
У нещаснії солдати.

А ми солдат не боїмося,
Та й у шароньку становимося,
Шабельками помахаєм,
Хорошенько заспіваєм,
Своє горе розважаєм!

Та як зачула його стара мати,
Що беруть сина у солдати...
Та кровать тесовая
І перина пуховая,
Та нікому на ній спати.

Летіла зозуля через сад куючи,–
Плакала дівчина, заміж ідучи...
«Ой не плач же, дівчино,
Та не плач, молодая:
Слізьми моря не доповниш!»

Є

Та віють вітри все буйнії,
Та й ідуть дощі заливнії,
Ой хмарка ж наступає,
Дрібен дощик накрапає,
Сиру землю, землю вимочає,
Ой сиру землю й вимочає
Да цвіточками й украшає.
Ой луги ж з лугами,
Бережечки з берегами,
Не проходять туди з кораблями!..
Ой колись вони проходили
І бурлаків своїх проводили,
Ой тепер не проходять
І бурлак не проводять.
За уральськими, братця, панами!
А й уральські пани все дуже багаті,
Ой хотять нас забрати й у солдати віддати.
А ми солдатів, братці, не бойомся,
А й, у шароньки становльомся,
І ружжя заряжаєм,
Весьолой пісні співаєм,
Своє горе звеселяєм...
А як зачула молода дівчина,
Що беруть її челядина:
«А кровать тисовая,
Перинушка пуховая,
Зостаюсь я сама, молодая!..
А сама зостаюся,
Ночувати я боюся,
Ночувати я сама боюся!»
«А ночуй, ночуй, мила,
Сама, чорнобрива,
А пока я назад, назад ворочуся,
А назад ворочуся,
З тобой заручуся».

Ж

Ой чого ж мені нудно |
Та на серденьку трудно,
Я й сам, молод,
Не могу я знати.
Ідуть дожді з весни красной,
А вітри віють несогласні,
І всю землю зворушають
Та цвітами закрашають.
Ось йшли люди, поселяни,
А з дочками та синами:
Свої вжитки покидають,
Ідуть роботи шукають.
А де були степи добрі,
Та й усі вже панські,
А де кучурганські,
То ті все государські.
Позабрали свитки,
Підв'язали литки
Та пішли на піджитки.
А по той бік річки
Кораблі не проходять,
Вже й бурлаків не провозять.
А була ж наша мати,
Була ж Катерина,
Пише листи та до кошового,
Щоб бурлак вже не брали
І щоб в солдати не давали.
Що колись була розкіш-воля,
А тепер стала неволенька,
Що бідна моя головонька.
Що гори з горами, береги з берегами,
Туди судна проходжали
І наших бурлак проводжали,
А тепер не проходять
І бурлак не проводять,–
Запроклятими панами.
Не так пани, як поляки
Пишуть листи неоднакі,
Де бурлаку піймати,
У солдати оддати,
Нещасного ссіромаху.
А наші бурлаки догадались,
Через Дунай-річку перебрались.
Дунай-річка мати
Не дасть погибати
Нещасному сіромасі.

З

Ідуть дощі з весни красні,
А вітри віють несогласні,
І всю землю зворушають
Та цвітами зукрашають.
Ось йшли люди, поселяни,
А з дочками та синами;
Перші вжитки покидають –
Ідуть розкоші шукають.
А де були степи добрі,
Та й усі вже панські.
А де кучурганські –
То всі государські.
Позабрали свитки,
Підв'язали литки
Та пішли на розжитки.
А по той бік річки
Кораблі не проходять,
Вже й бурлаків не провозять,
А була ж наша мати,
Була ж Катерина,–
Пише листи аж до кошового,
Щоб бурлаків вже не брали.
Й щоб в солдати не давали.

И

Та віють вітри все буйнії,
Та ходять хмари все тучнії,
Та йдуть дощі, заливають,
Та біжать ріки все бистрії,
Та пливуть кораблі все тихії,
Сидять молодці молодії.
І вони сидять і раду радять,
Раду радять не плохую:
«Що хотять пани нас забрати
І оддать у солдати,
А ми не будемо тужити
І підем Службочку служити
І Богу, і государю,
І самому імператору.
І ми Богу присягали
І вірою, і правдою служити,
І вірою, і правдою служити,
Щоб нам турка погубити,
Щоб нам турка звоювати
І в плєн його забрати.
І ми службочку служили,
І ми турка погубили,
І ми турка звоювали
І у плєн його забрали.
Наша війна замирилася,
Назад турки повертали;
Назад турки повертали,
А своїх домой забрали».