Ой летіла зозуленька, почала кувати

Ой летіла зозуленька, почала кувати:
Почекайте, добрі люди, щось маю сказати.
Ой всі гаї зашуміли, я ся забарила,
Сіла собі спочивати, бачу чуда-дива.
Свободонька панщиноньку перед собов гнала,
Загнала ї в ліса, дебри, щоб там пропадала.
А за нею пани-ляхи ідуть у погоню:
— Вертай, вертай, панщинонько, вернися додому! —
Панщинонька відказала: — Я тому не винна;
Сами-сьте мя одігнали, я вам була вірна!
— Ми не знали, панщинонько, коли-сь мала встати,
Ми мислили панщиноньку назад завертати. —
Нагонили панщиноньку на калиновім мості:
— Вертай, вертай, панщинонько, ще до нас хоч в гості!
Панщинонька відказала. — Я тому не винна;
Сами-сьте мя одігнали, я вам була вірна.
— Ой годі вам, пани-ляхи, та у карти грати:
Сюди-туди по кишенях — трудно з хлопа взяти!
— Ми не вмієм молотити, наші жінки — жати,
Вертай, вертай, панщинонько, не дай пропадати!
Стоїть лонка не скошена і на ниві жито:
Ходім, ходім за женцями, трудно їх впросити!
Стоїть жито і пшениця, з колоска спадають,
Люди своє позбирали, панського не дбають.
Ой вже ячмінь похилився, вже гречка поспіла,
Коли б була панщинонька, вже б ся каша їла.
Стоять жорна дармо в дворі — нікому крутити;
В полі збіжжя і картопля — нема що зварити.
Ой виїхав пан на поле ще й затурбувався;
Чого давній не бувало, то тепер дождався.
Сиділи пани в Варшаві та у скрипку грали,
Як їм кури та індики люди годували.
Як же прийшло самим панам курей годувати,
Вже яєшні і каплунів вцалє не видати.
Сидить жінка з діточками, в хаті посихає,
Вал пряде, просо товче і все підсипає.
Вал пряде, просо товче і все підсипає,
Як забракне півкватирки, то пан не приймає.
Сиділи пани в Варшаві та у карти грали,
А нас тії обірвуси били, катували.
Били, за лоб волочили, плакать не давали,
Як встид було самим бити, то жонцу тримали.
Нікому ся поскаржити, нема пана вдома,
Яка правда у дідича, така й в оконома.
Нагайочка спочиває — та, що нас карала,
Не їдного набилося й плакати не дала.
Вже давно люди плакали ще й Бога просили,
Щоб нагаїв і канчуків пани не носили.
Ой зійшлися до корчмоньки, так собі говорять:
— Нех пани балю не правлять, нехай на хліб роблять! —
Ой в вівторок, у вівторок панщинонька встала
Та всіх панів, окономів до ліса погнала.
Пішли пани в ліса, дебри панщини шукати:
— Вертай, вертай, панщинонько, будем пропадати!
У вівторок пополудню панщинонька встала
Та всім панам, окономам руки пов’язала.
У вівторок пополудню перестали бити,
Кличуть людей до роботи — не хочуть робити.