Про злого війта

У Корневі, славнім селі, неславу зробили —
Та що війта на дорозі буками забили.
А війт ходив до коршмочки, зчаста напивавсі,
Кого здибле на дорозі, над ним збіткувавсі,
Кого здибле на дорозі, над ним збіткувавсі,
Та від своїх людей смерти він не сподівавсі.
Як ішов війт до коршмоньки, вгорнув кацевайку, —
Та й буду вам повідати всю правду, не байку.
Ой пішов війт до коршмочки в зелений вівторок,
А Лащаки вже ходили за ним неділь сорок.
Ще повернув до Данила: — Добрий день, Данило,
Я ще в тебе забавлюсі, бо щось ми не мило,
Я ще в тебе забавлюсі, горілки нап’юсі,
А як піду до коршмоньки ще й когось наб’юсі.
Як узявся забавляти, взявсі напивати,
Та взєла го Данилиха на смерть сповідати.
Де вона го сповідала? Таки в своїй хаті,
Але йому закін дали таки її браті.
Як вона го сповідала, запасков накрила,
Щоби му сі, як священик, в очі не дивила.
Як вона йго сповідала, він сі бив у груди,
Уже його сповідати священик не буде.
Та й пішов війт до коршмочки, єв сі напивати,
А три браття Лащикових взялисі змовляти,
А три браття Лащикових взялисі змовліти:
— Як буде йти війт із коршми, треба єго вбити. —
Пішли жито столочили на середні гони,
Ті буки злагодили, як ті макогони.
Йде парубок дорогою та й красно співає,
А війт іде п’єний з коршми та й його питає,
А війт іде п’єний з коршми коло опівночі,
Питаєсі: — Що ти ходиш, парубче, поночі? —
А він йому повідає: — Що тобі до того? —
А війт думав, що що там нема вже більше нікого.
Взяв війт бука в поліцая, три рази го вдарив,
А він ніби утікає та й галас ісправив.
А як прибіг брат стриєшний та вдарив го ззаду:
— Тікай, війте, вже не будеш бити всю громаду. —
Як ударив по голові, а війт поваливсі,
А той другий межи очі, що він го набивсі.
Як звалили його д’землі, зачєли го бити,
А війт уздрів, що це не жарт, зачєв сі просити:
— Даруйте мі, хлопці, життє, я ще хочу жити.
— Не будем ті дарувати, будем тебе бити,
Бо як ми ті подаруєм, ти нас будеш вчити. —
Поліціант лише дістав раз та й втік на перелаз,
Та й нікому не дав знати, аби прийшов зараз.
Прибігає він до братів: — Уставайте, браті,
Ідьте війта привезете неживого д’хаті.
Нім си браття повставали, коні повпрягали,
Хлопці війта вже забили, вже сі й поховали.
Та як брати повставали та й їдуть на возі,
А війт лежить в кацевайці вбитий на дорозі.
Кацевайка замащена, голова побита.
— Будеш, війте, пам’ятати ці зелені св’їта. —
Як учили у Корневі, що вже війта вбили,
Тогди собі у Корневі всі свято зробили.
Тогди собі у Корневі всі свято зробили,
Бо вони му, гей, панщину, шерварки робили.
Єго коні в стайні стоять, люди гній му возять,
Кого здибле, та ще й наб’є буком на дорозі.
Та як брати приїхали, зачали тужити:
— Тобі, братчику Федорку, лише б тепер жити,
Та й братчику Федорчику, брате наш рідненький,
Коли-с не був іще війтом такий молоденький.
Дали знати аж до войска, до брата рідного:
— Приїдь, брате, бо убили люди брата твого. —
А брат з войска як приїхав, став си на порозі:
— За що тебе люди вбили, брате, на дорозі?
Покажіть ми тих парубків, що убили брата,
Голови їм постинаю, не треба їм ката. —
Але люди йому кажуть: — Ти не вихваляйся,
Як-єс катом не вибраний, сам не обирайся,
Як-єс катом не вибраний, не будеш за ката,
Бо за таке сумліннячко вбили твого брата. —
Вітер віє, щелевіє, лісами колише,
З’їхаласі комісія, протоколи пише.
З’їхаласі комісія та й були дохтори,
Пішли люди дивитисі, що війта вже порю[ть].
Та де вони го пороли? Таки в його хаті,
Заплакала його жінка та й сестри і братті.
Заплакала його жінка: — Ґаздо мій рідненький!
Коби-с не був ти ще війтом, такий молоденький! —
А як сестра приступила, зачєла тужити:
— Братчику мій Федорчику, лише ж би ті жити! —
Послухайте, люди добрі, такої новини:
Хто чим в лісі орудує, той від того гине:
Хто у лісі все рубає, може го дуб вбити,
А хто в воді все плаває, може сі втопити.
А хто в воді все плаває, може сі втопити,
А хто людей все буком б’є, мусять його вбити.
А у лузі при долині зацвіла калина,
А тепер нам сі за війта співанка скінчила.
А хто вміє заспівати, нехай заспіває,
Ступареві співаночки най не забуває.
А хто вміє заспівати, тому не є штука,
Я співанки заспіваю, бо Ступарів внука,
За Грициху, за Данила та за війта злого,
Я вам можу заспівати й за царя старого.