Гуде вітер вельми в полі

Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький, долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає...
Козак нудиться, сердешний, що робить - не знає. (2)

Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає...
Козак стогне, бідолаха, сам собі гадає:
- Ревеш, вітре, та не плачеш, бо тобі не тяжко!
Ти не знаєш в світі горя, так тобі й не важко! (2)

Тобі все одно, чи в полі, чи де ліс ламаєш,
Чи по морю хвилю гониш, чи стріху здираєш:
Солом'яні і залізні, яку де зустрінеш,
Снігом людей замітаєш, в полі як застигнеш. (2)

Одірви ж од серця тугу, рознеси по полю,
Щоб не плакався я, бідний, на нещасну долю!
А коли сього не зробиш, кинь мене у море:
Нехай зі мною потоне, нехай моє горе! (2)