Верховино, ти світку наш

Верховино, світку ти наш!
Гей, як у тебе тут мило!
Як ігри вод, плине тут час,
Свобідно, шумно, весело.
Єсть у мене топір, топір, ще й кована бляшка,
Не боюся я ні німця, ані того ляшка!
З верха на верх, а з бору в бір
З легкою в серці думкою,
В чересі крис, в руках топір,
Буяє леґінь тобою.
Як зашумить коломийка, ватаг загуляє,
Чорнобриву дівчиноньку кругом обгортає.
Гей, що ми там Поділля край?
Нам полонина – Поділля,
А бори – степ, ялиця – май,
А звіра голос - весілля!
А я тоє дівча люблю, що біле, як гуся,
Воно мене поцілує, тільки пригорнуся.