Пісні про кохання

Опис жанру пісні про кохання

Пісні про кохання — серед родинно-побутових пісень займають лідируючу позицію. В цих піснях передаються усі злети та падіння взаємовідносин двох людей: про перші почуття, коли боїшся признатися про них і відводиш погляд, аби не виказати себе цим, про відкритість своїх намірів, освідчення в коханні, про невтішне горе розлучення, про вагання і образи, про болі тих кого зрадили і покинули, про шлюбу і долю, яка очікує в майбутньому.

Бездонне та міцне почуття дає підказку звичайній сільській дівчині рядки, повні зворушливої лірики. Оспівуючи своє кохання, дівчина підбирає хвилюючі у своїй звичайності й простодушності слова. Для неї від коханого більше нікого краще не існує, бо в ньому все прекрасно і його бесіди і його врода і сила і талант до музики, навіть його сліди на землі, для неї дорогі.

В думках хлопця з’являються найліричніша картина, — червона калина, чорноброва, пишна,— так він розмірковує про кохану — особливість її мови та співу, наскільки гарні, що все село захоплюється нею.

Одним з широко поширених мотивів у піснях про кохання є мотив розруки. Це не є випадковстю: період розквіту українського фольклору XV—XVII ст. був періодом лицарської звитяги, дальніх мандрівок, завзятих битв. На народну своєрідність побутового життя молодих людей звернув увагу М. В. Гоголь, зазначивши, що тоді молодь бачилася дуже короткий відлік часу, а згодом прощалася на роки. Цей період минав для жіночої частини в смутку, в очікуванні своїх чоловіків, коханих, які промайнули перед ними в своїй розкішній військовій формі, як міраж, як мрія. По цій причині кохання їх стає по особливому ліричним.

Ліричним символом української пісні стала “дівчина з легенди” — Маруся Чурай. Опубліковано понад двадцять пісень, приписуваних народній поетесі, що жила й творила у XVII ст. Документально історичність особи Марусі Чурай поки що не підтверджено. Тому все, що стосується її долі, межує з легендою. Народній співачці присвячено немало художніх творів та досліджень, серед них відома поема Л. Костенко. “Серед творів, які безперечно належали Марусі Чурай, найвідоміші “Віють вітри, віють буйні”, “Ой не ходи, Грицю”, “Грицю, Грицю, до роботи”, “Сидить голуб на черешні”, “Засвистали козаченьки”, “Котилися вози з гори”.