Іване, Іване, личко мальоване

Іване, Іване,
Личко мальоване! —
А де ж тоті долини,
Що ми ся кохали?

А ми ся кохали,
Як голуби в стрісі,
А тепер ся розходим,
Як туман по лісі.

А ми ся кохали,
Як голуби в парі,
А тепер ся розходим
Як на небі хмари.

Хмари ся розходять,
Бо на хмари дзвонять,
А ми ся розходим,
Бо за нас говорять.

Говорять і старі,
Говорять і малі,
Ще й до того побріхують
Приятелі мої.

Від поля до поля
Виросла тополя,
Та й журиться сусідочки,
Що не маю поля.

Від лана до лана
Виросла билина;
Та й журяться сусідочки,
Що не маю віна.

Я не маю віна,
Лишень чорні очі,
Прийде такий, мене візьме,
Що й віна не схоче.

Від поля до поля
Виросла тополя;
Ліпше мати файну жінку,
Як сто фалеч поля.

Бо сто фалеч поля
Нічо не вартує,
А як жінка полоденька —
Душа ся врадує.

Примітки

Останні два рядки кожного стовпця повторюються двічі.