Козацькі пісні

Опис жанру козацької пісні

Козацькі пісні пов’язані з історією народу; найдавніші з них оспівують героїзм захисників батьківщини від турецько-татарських загарбників, готовність молодих патріотів пожертвувати родинним затишком, а може, й життям, — тому в цих піснях важливе місце займає мотив прощання з родиною, битви з ворогом і героїчної загибелі козака. “Моя прекрасна, могутня, волелюбива Україна важко починала своїм вільним і ворожим трупом незліченні величезні кургани, — з романтичною піднесеністю і захопленям писав Шевченко, — вона своєї слави на поталу не давала, ворога-деспота під ноги топтала і — вільна, нерозтлінна — вмирала. Недаремно сумні ваші пісні, задумливі земляки мої. Їх склала свобода, а співала тяжка самотня неволя”.

Класові суперечності, які все більше загострювалися з часом теж знайшли своє відображення в козацьких піснях:

Ой, як тяжко жити стало,
Бо ті прокляті пани
Із нас шкури поздирали
І пошили жупани…

В козацьких піснях підкреслена непокірність молоді, що не хотіла закріпачення і обирала життя, повне тривог і небезпек, але вільне, тому й покидала рідні місця “не з добра, не з розкоші, а з великого лиха”.

В піснях цього циклу часто йдеться не про вчинки, а про емоції героя, — це, переважно, тужливий настрій самотнього, безталанного козака, безрідного сироти, якому “степ широкий — рідний брат”, а “шабля й люлька — вся родина”.

Єдиний вірний товариш, що оплакує зраненого помираючого козака — його бойовий кінь:

…що в головах ворон кряче,
а в ніженьках коник плаче…

Кінь сповіщає рідню про героїчну загибель козака:

…не плач, мати, не журися,
та вже твій син оженився,
та взяв собі паняночку,
в чистім полі земляночку…

Кінь йде й за труною свого господаря:

…козака несуть і коня ведуть,
кінь головоньку клонить…

Козацькі пісні відзначаються багатою палітрою художніх засобів, особливою мелодійністю, яка досягається зокрема і тонко підібраними асонансами і алітераціями. Наприклад, у пісні “Козаченьку, куди йдеш?” настрій суму підкреслено повторами слів, у яких є звуки “іс”, “ес”, “ос”:

Ждала дівка навісна,
мина осінь ще й весна.

Улюблена метафора козацьких пісень — це зображення смерті як одруження або як непробудного сну: “заснув в степу він, сердега, довіку”; битви — як засіву чи кривавого банкету. Окремі образи, символи, метафори й мовні кліше з поетичного арсеналу козацьких пісень зустрічаємо в інших циклах та жанрах, бо вони, виявляючи народний ідеал, якнайкраще відповідають його естетичним смакам та уподобанням.