Соціально-побутові пісні
Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.
Жанри соціально-побутових пісень
Опис жанру соціально-побутової пісні
Соціально-побутові пісні неоднорідні за основними жанровими ознаками (тематикою, функціями, способом поетичного викладу, формою), але їх єднає те, що всі вони відбивають настрої народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя. В умовах постійної боротьби проти соціального і національного гніту ці пісні стали своєрідним резонатором, що чутливо реагував на всі зміни в суспільному житті народу.
Фольклористи визначають у цьому пісенному масиві залежно від провідних ідейно-тематичних мотивів цикли козацьких, кріпацьких, чумацьких, рекрутських та солдатських, бурлацьких, наймитських та заробітчанських пісень.
Високо оцінив соціально-побутові пісні М. О. Добролюбов. Він запевняв, що “багато які з них за своєю сумною принадністю..., а нерідко і за оригінальною сміливістю думки справляють сильне враження”. Цей шар української народної пісенності послужив джерелом творів Г. Сковороди, І. Котляревського, Нечуя-Левицького, П. Мирного та інших письменників.
Вийшло чимало досліджень і збірників соціально-побутової лірики. Наприклад: “Рекрутські та солдатські пісні”, “Наймитські та заробітчанські пісні”, “Чумацькі пісні” (у серії “Українська народна творчість” (70-80 рр.) та “Соціально-побутові пісні” (1985).