Ой мала вдова сина сокола

Ой мала вдова сина сокола,
Вигодовала, в військо оддала.
Ой старша сестра коня сідлала,
А середульша хустку качала,
А наймолодша випроводжала,
А мати його випитовала:
— Сину мій, коли приїдеш до нас?
— Тоді, нене, приїду до вас,
Як павине пір’я наспід потоне,
А млиновий камінь наверх виплине!
— Уже ж млиновий камінь наверх виплинув,
Вже й павине пір’я наспід потонуло,
А ще мого сина в гостину не видно! —
Вийшла на гору: ой усі полки йдуть,
То мого сина коника ведуть!
Питала вона всеї старшини:
— Чи не бачили сина сокола?
— Чи не то твій син, що сім полків збив,
За восьмим полком головку схилив?
Зозуля літала, над ним, куючи,
А коники ржали, його везучи,
Колеса скрипіли, під ним котючись,
Служеньки плакали, за ним ідучи!