Ой у лузі та і при березі

Ой у лузі та і при березі
Червона калина;
Породила та удівонька
Хорошого сина.
— Та було ж тобі, а ти, моя мати,
Цих брів не давати,
А було ж тобі, а ти, моя мати,
Щастя й долю дати! —
Розвивайся, а ти, сухий дубе, —
Завтра мороз буде;
Убирайся, молодий козаче,
Завтра поход буде!
— Я морозу та і не боюся, —
Зараз розів’юся!
— Я походу та і не боюся, —
Зараз уберуся! —
Ой розвився та і край дороги
Та дуб зелененький,
Од’їжджає та із України
Козак молоденький.
Од’їжджаючи, та і шапочку зняв,
Низенько вклонився:
— Прощай, прощай, панове громадо,
Може, з ким сварився!
Прощай, прощай, панове громадо,
І дівчино-вутко,
Бо Бог знає, Бог відає,
Чи побачимось хутко. —
Ой ви, галки-сизокрилочки,
Підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
— Ой раді б ми та і піднятися, —
Туман налягає;
Ой раді б ми та і вертатися, —
Гетьман не пускає!
Та не так гетьман, та не так гетьман,
Як гетьманська мати,
Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати.
А ми ж його та і не звоюєм,
Тільки роздратуєм,
Тільки нами, нами, козаками,
Дунай загардуєм. —
Ой ви, верби, верби суховерхі,
Похиліться в воду,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
Ой уже ж галочки-сизоперочки
Круту гору вкрили, —
Ой уже ж хлопці, славні запорожці,
Жалю наробили.