Ой зацвіла калинонька у темному лузі

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
Чи не жаль тобі, мій батеньку,
Як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку?
Жаль, жаль тобі буде!
Чи не жаль тобі, моя матінко,
Як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку?
Жаль, жаль тобі буде!
Ой плаче і жалкується старий батенько і старая матінка,
Та до воза вони доходжають, до молодого козаченька.
Ой не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:
— Ой коли ж тебе, серденько, ждати?
— Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по небу грім грімувати,
Та стане блискавками небо засипати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
— А де подівався молодий козак?
А вітер буйний ув одвіт промовить:
— Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!