Та на біду, на горе козак уродився

Та на біду, на горе козак уродився:
В чистім полі край дороги ляшкам знадобився.
У неділеньку вранці тая славонька стала:
Взяли ляшки сіромаху, забили в кайдани,
Ой на руки кайдани, на ноги скрипиці,
Та й вкинули сіромаху у темну темницю;
Ой на руки кайдани, а на ноги диби, —
Хотять ляшки сіромаху зі світа згубити.
Та приїжджає жовнір, став його питати:
— Чи є в тебе, козаченьку, отець, рідна мати?
— Ой є в мене родина — уся Україна, —
Доведеться сіромасі без виручки згинуть!
Гей, ви мені не пани, а я вам не хлопець, —
Догадайтесь, сини вражі, що я запорожець! —
Ой збиралися люди, молоді молодиці:
— Визволь, Боже, сіромаху з темної темниці! —
Прилинула Галя з чорними бровами,
Обійняла козаченька та й поцілувала.
Та прилинула друга, ся вже не такая:
Ця обняла козаченька та й плакати стала.
— Ой та їв же я сласно, ходив я прекрасно, —
Доведеться мені молодому погинуть напрасно!
Ой та їв же я сласно, та ще їсти буду, —
Таки ляхам, вражим синам, поки вік, не забуду!