На панщину ходжу, ходжу

На панщину ходжу, ходжу,
Нігди панам не догоджу,
Ходжу взимі, ходжу й вліті, —
Не догоджу нігди в світі.
Ото, хлопці, наші злидні,
Тра ходити на день три дні.
Як прийде понеділок, —
Кожен знає своє діло:
Начне сонечко сходити, —
Ми приходим молотити;
В понеділок колотаєм,
А в вівторок витрясаєм,
А в середу б’єм солому,
Опівночі йдем додому.
А як воля настала,
То тогді нам легше стало;
Ходить пан нас просити:
— Прийдіть, хлопці, молотити,
Дам горілки воко пити
Іще й люльки покурити!
Тепер наші жінки — пані:
Йдуть на ниву хоць не рано,
Серпом гонить, юрком в’яже,
А в полудень спати ляже.
Серпом гонить, юрком душить, —
Заплатити ввечір мусить.
Виїхав пан на нивоньку,
Пошкрабався в голівоньку:
Копів мало й снопів рідко, —
Заплатити нема звідки.
Копи рідко, снопів мало, —
А в кармані легше стало.
— Паноньку, голубоньку,
Не шкрабайся в головоньку,
Сядь на коня, їдь додому,
Лічи гроші, як полову!
Тогді було в карти грати,
Як ходив мужик дурно жати:
Мужик дурно наробився,
А пан його ще й набився.