Пісні-хроніки

Опис жанру пісні-хроніки

Пісні-хроніки занадто схожі за жанром до історичних пісень і до балад, про які детальніше говоритиметься на наступних сторінках. З історичними піснями хроніки поєднує дійсність описаного, правдиві факти, закладені в їх основу, але, зазвичай, пісні-хроніки лімітуються зображенням якогось одного випадку, частіше всього трагічного, свідком або й учасником якого був співак. Якщо прирівнювати історичні пісні до картин, змальовані великими яскравими мазками олійних фарб, то пісні-хроніки можна порівняти з детальною промальовкою олівцем. Крім того, пісні-хроніки легко впізнати за чисто формальними ознаками: майже кожна з них починається звертанням до слухачів: “послухайте, добрі люди, що маю казати, а я хочу про (ім’я) співанку співати”, а закінчується заповненням у цілковитій правдивості співаного:

Сіло котя на воротях, на вітер си здуло,
Я би того не співала, якби так не було.

Матеріалом для пісень-хронік найчастіше служать випадки місцевого, чисто побутового характеру, але у свою орбіту вони можуть втягати і зображення подій громадсько-політичного значення. Тільки й тут не обходиться без фотографічно точного показу якогось одного епізоду. Наприклад, про початок революційного виступу селян одного з сіл Західної України сказано так:

У неділю, дуже рано, як ніхто не бачив,
На Прокоповій тополі прапор замаячив.

Хіба вам не здається, що той прапор повісив або сам співак, або той, хто бачив усе, що діялося, бо він не каже "на дереві", а саме "на тополі"?

Пісні-хроніки відомі усім слов'янським народам, однак майже ніхто з дослідників епічної пісенності не розглядав їх як окремий жанр. Дослідник О. Дей був першим, хто це зробив. Він відзначив, що описово-хронікальні епічні пісні функціонували в Карпатському регіоні, в Галичині і на Поділлі, а також на Західній Волині ще у XVIII ст. Фольклорист дав їм назву "співанки-хроніки", бо в цих регіонах термін "співанка" вживається частіше, ніж "пісня". О. Дей наголошує також на такій особливості пісень-хронік, як вказівка на авторство у текстах, хоча самі тексти складено у традиційно-фольклорному стилі:

А хто вміє заспівати, то най заспіває,
Ступареві співаночки най не забуває.

(Ступар - прізвище автора, який "віддає" свій твір кожному, "хто вміє заспівати" - це суто фольклорна особливість.- Н. Ш.)

Найактивніше мотиви пісень-хронік використовували у своїй творчості Юрій Федькович (поема "Довбуш") та Іван Франко (драма "Украдене щастя", сатира "Звірячий парламент", вірші "Жінка з револьвером") тощо.