Штирнадцятий рік тяжкий настав

Штирнадцятий рік тяжкий настав
В неділю рано та я вже знав,
У понеділок я ся збирав,
В вівторок рано я ся прощав:
— Прощай ня, мати, бо я вже йду,
Сам добре знаю, що не верну. —
Зайшов я в гори — в гори Кавказ,
Гармати грають, кулі гудять.
Марширував я попід гору,
Вдарила куля у грудь мою.
А я схилився, очка стулив,
Надлетів орел, голову вкрив.
— Ой лети, орле, лети: кру, кру —
Скажи родині, що я вже сплю,
Скажи родині, що я вже сплю —
Потекла кровця річенькою.
Потекла кровця річенькою
Аж до тихого Дунаю.
А в тім Дунаю тиха вода,
Там рохмовляла мати моя.
Там рохмовляла мати моя:
Десь мого сина з війни нема.
Десь ‘го забила гостра куля,
Десь приспала сира земля.
А діти плачуть: — Тата нема!
Хто нам посіє, — прийде весна.
Хто позбирає, — прийдуть жнива.
Хто нам дасть їсти, — прийде зима.
Хто нам дасть їсти, — прийде зима.
А діти плачуть: — Тата нема.